Рішення Верховного суду щодо невакцинованої дитини. Читаємо буквально і робимо висновки

Рішення Верховного суду щодо невакцинованої дитини. Читаємо буквально і робимо висновки

Чи може дитина спокійно навчатись у школі рік, а потім бути силоміць вигнана з неї, бо так вирішив директор? 10 березня 2021 року Верховний суд під головуванням судді Луспеника виніс рішення, у якому зазначив, що так, може. Невідомо, чи притаманний суддям сарказм, однак у своєму рішенні вони прописали, що керувались “якнайкращими інтересами дитини” згідно Конвенції про права дитини. Щоправда, яку саме дитину мали на увазі, не уточнили.

Рішення Верховного суду щодо невакцинованої дитини. Читаємо буквально і робимо висновки

Рішення суду можна передивитись за посиланням Єдиний державний реєстр судових рішень (court.gov.ua) .

Воно є майже ідентичним рішенню ВС щодо відвідування дитячого садочку, яке мало місце у 2019 році. Тоді колегія під головуванням того ж самого судді Луспеника визначила, що “несприятлива епідемічна ситуація з правця” (хвороби, якою неможливо заразитись навіть від хворої людини) є достатньою підставою для недопущення дитини до садочка. Посилання і детальний огляд цього рішення можна передивитись тут О допуске детей с нарушением графика вакцинации к посещению детского сада. Резюме по решению Верховного суда (дело №682/1692/17 от 17.04.2019) – Вакцинація: Вільний вибір (vvv.org.ua)

Рішення Верховного суду щодо невакцинованої дитини. Читаємо буквально і робимо висновки

Що є спільним у цих двох рішень?

1. Необгрунтованість мотивувальної частини. В обох випадках Верховний суд повторює фразу про “інтереси суспільства”, яким начебто загрожує перебування нещепленої дитини у колективі. При цьому, жодного посилання на нормативно-правові акти, якими визначається загроза присутності такої дитини для неї самої або для інших дітей, немає. Так само, як і науково обгрунтованих фактів “небезпеки” від здорової нещепленої людини або для неї. Відсутня і дефініція “інтересу суспільства” чи підгрунтя його існування. Посилання на формулювання рішення ЄСПЛ у справі “Соломахін проти України” вбачається дивним, адже у зазначеній справі предмет та обставини позову були істотно відмінними (доросла людина погодилась на щеплення, підписавши інформовану згоду, та отримала значне погіршення стану здоров’я, за що вимагала компенсації у держави).

2. Посилання на доступність альтернативних видів освіти. В обох випадках судом ігнорується норма ст. 53 ЗУ “Про освіту, а саме:

“1. Здобувачі освіти мають право на:

навчання впродовж життя та академічну мобільність;

індивідуальну освітню траєкторію, що реалізується, зокрема, через вільний вибір видів, форм і темпу здобуття освіти, закладів освіти і запропонованих ними освітніх програм, навчальних дисциплін та рівня їх складності, методів і засобів навчання;”

Цікаво, що суд посилається на цю статтю закону, але ігнорує прописану у ній норму.

3. Вимога до батьків надати висновок ЛКК для забезпечення відвідування дитиною садочка або школи. Суд не взяв до уваги неможливість виконання даного припису, адже лікарсько-консультативні комісії можуть призначатись лише для дітей, в яких є певний діагноз або обмеження за станом здоров’я. Відсутність компетенції ЛКК у цьому питанні вичерпно описана у рішенні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22.08.2019р. При цьому, посилання судом на наказ МОЗ № 434 від 29.11.2002р. викликають щонайменше здивування, адже даний наказ не зареєстрований Міністерством юстиції України, а отже, не може створювати або визначати новий тип суспільно-правових відносин.

4. Суд прямо вказує на ПРАВО людини відмовитись від щеплень, посилаючись на ст. 12 ЗУ “Про захист населення від інфекційних хвороб”. При цьому, робить парадоксальний висновок про можливість санкціонування цього права за рахунок обмеження інших прав. Зокрема, конституційного права на освіту (ст. 53 Конституції України). Знову ж таки, обгрунтування таких тверджень НЕ наведено.

5. Рішення Верховного суду, хоча й мають враховуватись судами інших рівнів, не створюють прецедент (в Україні відсутнє прецедентне право). Рішення винесені щодо конкретних випадків, і судом запропоновано декілька версій вирішення питання допуску дитини до навчального закладу, наявність щеплень є лише однією з можливих умов. Суд зазначає, що отримання позитивного висновку ЛКК дає змогу дитині продовжувати відвідування навчального закладу без проведення вакцинації. У справі щодо відвідування садочку також визначена можливість покращення епідемічної ситуації з певної хвороби як умову допуску дитини до відвідування.

Рішення Верховного суду щодо невакцинованої дитини. Читаємо буквально і робимо висновки

Які відмінності у рішенні ВС 2021 року?

  1. Дитина позивача була тимчасово переведена на екстернатну форму освіти, до вирішення питання по суті. Хоча порушення прав дитини навіть у минулому мало було б бути визначено та усунено, у суду були, хоча й слабкі, підстави зазначити, що дитина успішно здійснює своє право на навчання в альтернативній формі. Тобто, інтереси дитини дотримано.

2. Суд не вважає порушенням видання директором загальноосвітнього закладу наказу про відсторонення дитини, незважаючи на відсутність відповідних повноважень, прописаних у посадовій інструкції директора. При цьому, мотивує необхідність видання такого наказу піклуванням про здоров’я і безпеку учнів (вочевидь, усіх інших учнів цього закладу). Посилань на нормативно-правовий акт, який визначає ступінь чи бодай наявність ризику присутності у закладі чи колективі здорової невакцинованої дитини, немає. Відсутнє і правове обгрунтування насутпних фраз з рішення суду:

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави                      в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.”

перебування дітей, які не отримали профілактичні щеплення, в організованих колективах створює ризик виникнення спалахів інфекційних хвороб, що є загрозою для життя та здоров`я не лише учнів, а й членів їхніх сімей та працівників закладів освіти“.

3. Судом дається тлумачення поняття “дитячі заклади” у розрізі статті 15 ЗУ “Про захист населення від інфекційних хвороб” . Нагадаємо, стаття 15 містить такий текст:

Прийом дітей до виховних, навчальних, оздоровчих та інших дитячих закладів проводиться …”

При цьому, Верховний суд зазначає, що “Відповідно до системного аналізу даної норми, поняття «дитячий заклад»           є узагальнюючим і включає в себе виховний, навчальний та оздоровчий заклади.”

Таким чином, чи мають бути УСІ навчальні, виховні й оздоровчі заклади віднесені до “дитячих”? Тобто, коледжі, ВИШі, санаторні заклади? Системний аналіз даної норми та її тлумачення Верховним судом начебто стверджує саме це. Абсурдність даного твердження очевидна.

Новину про рішення ВС розмістили чи не всі ЗМІ. Батьки повідомляють, що у чати класів та груп також зкидають віповідні посилання, та небезпідставно передбачають посилення тиску на нещеплених та частково щеплених дітей.

Рішення Верховного суду щодо невакцинованої дитини. Читаємо буквально і робимо висновки

Як апелювати, якщо рішення ВС подають як підставу у відмові у зарахуванні або спробі обмеження дитиною відвідування школи чи садочку?

  1. Нагадуємо, що, згідно з чинним законодавством (Постанова Кабміну №305 від 12.03.2003р. – для садочку, та Наказ МОН України №367 від 16.04.2018р. – для школи), батьки НЕ зобов’язані приносити до навчальних закладів довідки, що містять інформацію про щеплення дітей. Якщо дирекція дізналась про вакцинальний статус Вашої дитини та намагається не допустити її до закладу на підставі рішення ВС, можна використовувати наступні аргументи.
  2. Зазначати, що рішення ВС є конкретним рішенням у конкретній справі та конкретних обставинах. В Україні відсутнє прецедентне право. Рішення ВС не стосується саме Вашої дитини.
  3. Посилатись на рішення Конституційного суду України № 5-рп/2004 від 04.03.2004р. Цим рішенням найвищий за статусом суд України затвердив: – “при тлумаченні терміна “доступність” стосовно освіти в державних і комунальних навчальних закладах слід виходити із граматичного визначення слова “доступність” як “доступ для всіх отримати, користуватись, придбати щось”, “відповідність силам, здібностям, можливостям кого-небудь”; – “доступність дошкільної і загальної середньої освіти є гарантією права кожного на здобуття такої освіти, якому кореспондує обов’язок держави забезпечити реалізацію цього права.”.
  4. Посилатись на рішення Европейського суду з прав людини у справі “Бельгійська мовна справа“, а саме п. 4 частини B “Interpretation adopted by the Court” (у перекладі): – “Перше речення Статті 2 Протоколу (Р1-2) послідовно гарантує, перш за все, право на доступ до освітніх закладів, що наявні у даний час, але цей доступ складає лише частину права на освіту. Для того, щоб “право на освіту” було ефективним, також необхідно, щоб, поміж іншим, людина, яка є бенефіціаром, мала можливість одержати користь від отриманої освіти, тобто, право одержати, згідно з правилами кожної країни, у тій або іншій формі, офіційне визнання дисциплін, які вона завершила.”
  5. Об’єднуватись з іншими батьками. Разом відстоювати права легше. Долучайтесь до аккаунтів ГО “Вакцинація: вільний вибір” у соцмережах та месенджерах (контакти та посилання внизу сторінки). Верховний закон України та законодавство про освіту передбачають рівні умови доступу до освіти для всіх, незалежно від медичного статусу або наявності чи відсутності медичних процедур.

Статтю підготовлено на матеріалі консультацій та виступів адвокатів К. Добрової та С. Гули ((89) ЮрАналітика Сергій Гула – YouTube)